Головна Про наше село Проект Початок будівництва Храм сьогодні Молитви Акафісти Контакти

Ми будемо молитися за Вас і вашу родину незалежно від суми внеску!

Для того, щоб ми знали за кого молитися - будь ласка вкажіть своє ім’я та імена Ваших рідних у платіжному документі.

Ви можете переказати нам кошти зручним для Вас способом.

 

 

 

 

Козацьке село ВЕРГУНИ.

Вергуни - село, центр однойменної сільської ради. Розташоване на лівому березі річки Тясмин за 15 км на південний схід від районного і обласного центру - міста Черкаси. Населення - більше 2300 чоловік. Вергунівській сільській раді підпорядковане село Нечаївка, яке також розташоване на лівому березі Тясмину. Населення - 858 чоловік. Село розкинулося зі сходу на захід вздовж лівого берега Тясмину і старої козацької дороги Чигирин - Сміла.

За версіями місцевих старожилів відомо, що село Вергуни виникло в другій половині XVI ст. Як стверджує Л. Похилевич у книзі «Сказания о населенных местностях Киевской губернии», назва села походить від українського слова «вергун» - вид варених в соняшниковій олії прісних солодких коржиків.

Річка Тясмин є притокою Дніпра і в районі села мала найширше водне плесо, яке в кінці 1968 року висушене. Водяне плесо було вкрите очеретом та осокою, які утворювали разом з іншими болотяними рослинами пругкий плав.

Недалеко від села Вергуни на річці Тясмин знаходився острів, на якому були виявлені залишки давніх житлових будівель.

Біля села виявлено поселення доби бронзи, а також знайдено скарб з 144 польських, шведських і прусських монет XVII століття. На північ від села, по дорозі до Черкас, розташований курган «Довга могила», де в 1996 році проводились розкопки і були виявлені скіфські та козацькі поховання.

У XVI ст. Україна постійно зазнавала великої біди від набігів кримських татар. Тому ополячений український магнат, черкаський староста Олександр Вишневецький доручив одному із своїх сотників Вергуну збудувати на березі річки Тясмин укріплення, яке було б одним із передових рубежів оборони Черкас. Для сторожового укріплення сотником Вергуном було вибрано лівий крутий берег річки Тясмин. Гориста лісова місцевість правого берега, широке річкове болотисте плесо ніби природою створені для оборони.

У 1637 році козаком Харком було створене поселення - Харківку. Тут пізніше оселилися і донські козаки на чолі з кошовим Старовим, які допомагали Б. Хмельницькому у визвольній війні проти польських загарбників. Пізніше у 60-х роках XVII ст. Харківка і Вергуни стали одним селом, а куток Харківка існує й до цього часу. Крім кутка Харьківка в селі Вергуни існують кутки Кумейки та Дрощинка.        

У роки Визвольної війни 1648 - 1657 рр. із жителів сіл Вергуни та Нечаївка була створена сотня, яка в складі Черкаського полку під проводом Максима Кривоноса брала участь у боротьбі з польською шляхтою.

Вергунівчани брали активну участь в Коліївщині.

З 1797 року Вергуни - центр волості у складі Черкаського повіту Київської губернії. Жителі села не знали кріпацтва, вони займалися землеробством, а ще і рибальством на Тясмині.

У 1891 році в селі на пожертвування селян була збудована і освячена Свято-Троїцька церква. Це була одна з найбільших церков в Україні. Бані церкви було видно з Черкас. Поруч спорудили і церковно-приходську школу. У 1903 році у Вергунах побудовано і відкрито двокласну Міністерську школу.

В селі знаходилась волосна управа, пошта, крамниця і, як звичайно, корчма. Медична допомога здійснювалась через приватного фельдшера. Більшість жителів села зверталася до місцевих знахарок і народних цілителів. У 1910 році за допомогою земства в селі було побудовано нову школу. Згодом - лікарню і ветпункт.

Для переробки зерна на борошно село користувалося 26 вітряними млинами.

Вергунівчани займалися вирощуванням сільськогосподарських культур, а головне цибулі - відкіля пішов і сорт цибулі - Вергунка, синюватого забарвлення.

Від Черкаського повіту до II Державної думи обирався депутатом заможний селянин з Вергунів Антін Корчоха, який був розстріляний чекістами у 1921 році.

У 1914 році багато вергунівчан брали участь у Першій світовій війні. Радянська влада в селі Вергунах була встановлена в кінці грудня 1917 року. Створений революційний комітет очолив солдат-фронтовик Йосипенко Йосип Михайлович. 18 серпня 1919 року німецько-австрійські війська вступили у Вергуни, потім село зайняли денікінці. У бою під Вергунами денікінці порубали шаблями китайських воїнів-інтернаціоналістів. На місці їх загибелі встановлено обеліск, який стоїть і понині.

Ще у січні 1918 року в селі Вергунах створено товариство «Просвіта», яке організувало навчання селян.

Кінець 1932 року і перша половина 1933 року - одна із жахливих сторінок історії Вергунів й усієї України. Цілі сім'ї гинули від голоду в своїх хатах. «Активісти» до останньої зернини вигрібали все, що було їстівне. Доходило до того, що в печах розбивалися горщики і казани з пісно навареною стравою. Витрушувалося з торбинок останнє насіння, і це все робилося під передсмертні плачі й тужіння жінок та дітей. Були випадки канібалізму. Не вірилося, що це можуть робити свої односельці - близькі й знайомі, що це можуть робити більшовики, які борються за справедливість, за щастя і волю трудящих. Статистика не може дати достовірних даних, скільки померло наших односельців від голодомору 1932 - 1933 рр. В селі були створені похоронні команди, які за мізерні пайки хліба проводили звезення померлих до загальних братських могил. Були випадки, коли закопували в землю ще живих людей. Житель с. Вергуни Снесар Яким С. розповідав, що він разом з Усовим Ярмулою М. поховали понад 1000 односельців. А всього у селі від голоду загинуло майже 2000 односельчан.

Про великий голодомор 1932 - 1933 рр. в с. Вергуни описав у своїй книзі «Страта голодом» житель с. Вергуни Семен Старов, яку видав у Сполучених Штатах Америки в 1985 році. Таким чином, про голодомор в українському селі Вергуни довідався увесь світ.

У 1937 році активістами і комсомольцями повністю була зруйнована Свято-Троїцька церква. Одночасно в селі в цей рік, як і по всій Україні, широкого розмаху набрали політичні репресії. Зокрема, репресовані були колгоспник Корецький Т.Я. (29.12.37 р. при Київському обласному управлінні НКВС був засуджений до вищої міри покарання); Косьменко Д.М., одноосібник, (12.04.37 р. особливою нарадою при колегії УРСР був висланий в Сибір). До розстрілу були засуджені в грудні 1937 року колгоспники Хижняк І.К. і Косьмина Г.І., а член ВКП(б) колгоспник Шевченко С.Я. одержав (09.04.38 р.) десять років каторги. Таких прикладів чимало.

22 червня 1941 року почалася Велика Вітчизняна війна, а на початку серпня 1941 року у Вергуни вступили німецькі війська. Два роки і три з половиною місяці село знаходилось в неволі. У селі німецькими загарбниками було розстріляно групу партизан. На місці їх розстрілу встановлено пам'ятний знак.

Сорок два жителі Вергунів вивезено в німецьку неволю. 16 грудня 1944 року село було визволено від німецько-фашистських загарбників. Після визволення села багато вергунівчан поповнили ряди Радянської Армії. В боях з німецько-фашистськими загарбниками загинуло 322 жителі Вергунів та 192 жителі Нечаївки. 158 воїнів нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. А жителю Вергунів Запорожцю Сергію Степановичу за мужність і відвагу 13 вересня 1944 року присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.

З 1994 року сільським головою працював Космина Іван Омелянович. Саме за його сприяння, у Вергунах було відновлено громаду Свято-Троїцької парафіі і за бажанням прихожан вона підпорядкована Українській Православній Церкві Київського Патріархату. В Нечаївці діє церква Різдва Пресвятої Богородиці, Української Православної Церкви Московського Патріархату.

Сільським головою з 2003 року працює Микола Леонтійович Діхтяр. Він приділяє значну увагу соціальному розвитку села, його благоустрою, дозвіллю молоді.

  

Добрі люди:

на правах реклами

© 2009 Свято-Троїцька парафія